Що вам розповісти про мою Україну?
Невже, про її шрами на грудях і синці на спині?
Усі ці постійні шалені істерики безупинні,
І ти вже не розумієш: "Вона охрініла? Чи ти охрінів?"
Ти вже не знаєш, ні де ти… Ні як ти…
Відвідуєш книгарні і кінотеатри без книг і стрічок.
Спробуєш проповідувати, чи принаймні переповідати,
А вона погляне на тебе і каже: "Патом, старічок…".
Ну звичайно, можна щось заперечити.
Згадувати закони про доступ до інформації,
Але дивишся на її чорні зуби і голі, холодні плечі.
І розумієш: конвенції їй реально при сраці.
Нічого не залишається, як мовчки любити:
Розхристану, голу і п’яну. Навіки віків!
Ніколи не заперечувати, не брати і не просити,
Бо вона охрініла, і ти охрінів… | 
